Вустами дітей

Нелегко це – збирать в рядки слова,

Розсипані, як дощові краплини.

Важка це справа й дуже непроста

Для не зовсім дорослої людини.

                              Олександр Вялков

Українська поезія – еліксир для дитячого мозку, повітря для крил думки… прекрасна школа емоційного життя, в якій діти осягають мову почуттів; завдяки поетичному слову пам’ять дитини стає гнучкішою, рухливішою.

                                                                                 В.Сухомлинський

Село моє

      Село моє, для мене ти єдине,

Тобою, Варво, мрію і живу,

З тобою зв’язані такі хвилини,

Які в своєму серці збережу.

                      Ти селище простого мого роду

                      Завзятого у пісні і труді,

                            Тут прадід молодий, щоб захистить свободу,

Піднявся в бій, останній у житті.

Ти стала рідною для дідуся й бабусі,

Які пізнали біль сирітства й бід,

І тато й мама вже в родиннім крузі

Продовжили дітьми своїми рід.

Отак і живемо в своєму селищі,

Що стало рідною домівкою для нас,

Із ним ми ділим горе наше і веселощі,

І земляків шануєм повсякчас.

Для мене Варва – корінь родоводу,

Моєї долі вісниця ясна,

А земляки – частиночка народу,

Що в завтра йде прекрасне, як весна.

Моя Варва

На карті зовсім непомітна,

В душі моїй - це цілий світ.

До тебе, моя Варво, рідна,

Несу синівський свій привіт.

До тебе лину в щасті й горі,

Мені ти сили додаєш.

Хоч місць красивих є доволі,

Але найкраще – де живеш.

Де народився і несміло

Зробив по стежці перший крок,

Мужнів, навчався терпеливо,

Пізнав життя важкий урок.

Не знаю, як воно складеться,

Та хочу з честю я пройти

З землею батьківською в серці

Дороги правди й доброти.

                      Наталія Коваль

Варва

Варво, рідна ти моя.

Тут пізнала я життя,

Тут родилась, тут зросла

І до школи я пішла.

Тут навчилася  я жити

І любов’ю всіх ділити.

З мрією я тут жила,

Щоб у кожного була

Мила, любляча сім’я.

Варво, дякую тобі.

Ти уклін земний прийми.

Осінь

Осінь в оселю  ступила,

Листям багряним землю накрила.

Холодом вітер зненацька дихнув,

Листочок на землю упав і зітхнув.

Берізка гілки свої опустила,

Чомусь нагадали вони мені крила,

Так низько на землю вони опустились -

Піднятись угору немає в них сили.

Багрянцем укрилась берізка-сестричка,

І смутком чомусь диха поруч травичка,

Листочок легенько з берізки зліта,

Він на травичку легенько сіда.

Берізка листочкам шепоче, шепоче.

Вони ж залишати її, ой не хочуть,

Та манить травичка до себе листочки,

Бо в ковдру багряну закутатись хоче.

Осінь

Сонечко вже так ясно  не сяє,

Закінчилось літо – осінь настала.

Літо веселе позаду лишилось,

Листячко жовте на землю спустилось.

А дітвора  знов чекає канікул,

Осінь зустріне їх радісним криком:

- Вітаю вас, любі! Ви де пропадали?

Чекаю-чекаю, а вас все немає!

- Затримали школа й оцінки погані,

- Та скінчили чверть ми всі бездоганно.

- Тепер починаймо веселі пригоди,

- Ви тільки погляньте, яка тут погода.

- Все грає, все сяє у жовтому листі,

- Скоріш поспішайте, вже час веселиться!

Вірний друг

Людина, що прийшла в цей світ,

Повинна дбати про природу,

Бо лиш зелений буйний цвіт

Милуватиме їй вроду.

Тут квіточка, а тут травинка,

Поглянь: в росичці все навкруг.

Ось заховалася тваринка,

Вона також твій вірний друг.

Тож бережімо всі природу –

Не треба нищить її. Так?

Й вона, як вірний друг народу,

Також віддячить нам стократ.

Паска

Я сьогодні розмалюю крашанки свої

І лежатимуть в корзині,

Як перлинки розписні.

Пасочку поставлю скраю,

Свічечку я запалю

Й посміхнуся ніжно мамі,

Бо одну її люблю.

                                              Ярина Даценко

Весна

Я хочу бачити весною

Яскраве сонце над собою.

Я хочу, щоб весна була

Привітна, лагідна, ясна.

Життя весною – справжній рай:

Красиві квіточки збирай.

Весною добре відпочити

І до роботи поспішити!

              Там,  за горою

Там, за горою, луки квітучі.

Радістю, щастям, здоров’ям пахучі.

Зло та нещастя – це не для них:

Квіти дарують радість та сміх.

Дзвоники в ніжних сорочках співають,

Танцем ромашок струнких звеселяють.

А конюшина цвітом барвистим

Розляглась по травичці, ніби намисто.

                Осінь

Осінь. Опадає жовте листя,

У небі вже курличуть журавлі.

Осінь уже променем іскриться

І килим листяний лягає на землі.

Вона, немовби справжня чарівниця,

Усе розмалювала навкруги.

У різний колір пофарбоване вже листя,

На жовті стіни стали схожі всі ліси.

Місяці року

Січень січе,

Лютий лютує,

Березень красить,

Квітень квітує.

Травень встилає

Землю травою,

Червень буяє,

Як квітка весною.

В липні всім чути

Запахи липи,

В серпні з серпами

Всі вийшли на ниви.

У вересні діти

Всі підуть до школи,

Жовтень пожовтить

Листя надворі.

У листопаді

Вже лист опадає,

Ну, а у грудні, -

Сніг вже кружляє.

               Ольга Сорока

Чудесна країна наша Україна

Ліс шумить, трава дзвенить,

Вітер пісню награває,

А навколо все дзвенить

І так весело співає.

Сонце, місяць погляда:

Це ж на світі казка-гра.

Соловейко у садочку

Враз прокинувся від сну.

А голубки у куточку

Закружляють у танку.

Там лисичка, ой сестричка

Мило з зайчиком кружля.

Це все наша Україна,

Лиш добро тут – нема зла.

Мова барвінкова

Мова рідна –веселкова

В ній слова всі барвінкові,

Барвами переливає,

Наше серце аж співає.

Яка гарна наша мова,

Українська рідна мова,

Рідну мову всі ми любим, -

Говорити нею будем.

Вся квітчає, вся співає

І дітей всіх звеселяє.

Наша мова вся, як свято, -

Бережіть її, малята.

Картина

Намалюю я картину:

Хату посаджу за тином,

Ліс навколо й водограй,

Хоч сиди там і співай.

По стежині йде дівчина

З русою косою,

А на плечах коромисло

З чистою водою.

Намалюю я осику,

Що за вітром впала.

І малесеньку пташину,

Що співає рано.

Ще котятко намалюю,

Посаджу на лавку,

Всього чорного зроблю я

Й лиш біленьку лапку.

Тихо встану, подивлюся

На свою роботу.

Заспіваю Україні

І всьому народу.

Знову листя шепоче

Знову листя шепоче у зеленому гаї,

А весна щось співає та зиму відганяє.

Голуби все воркочуть, бджілки мед скрізь збирають,

А струмки враз оживши,

Собі шлях прокладають…

Я ж сиджу під вербою й тихо мрію та мрію.

Тут ніхто моїх мрій потривожить не сміє.

Тут ніхто біля мене вже не стане зітхати,

Тут я вільна, як птаха, що навчилась літати.

Весна

Сміх лунає і дзвенить,

Люба веснонька біжить.

Все братів трьох підганяє

І на вушко щось співає.

Все співає і співає,

Дітям казку обіцяє,

А зима лиш поглядає

Та тихенько відступає.

Казка

(Може бути колисковою)

Зорі в небі сріблом сяють.

Барвами переливають.

Ліс чарівний спочива.

Вдень казки розповіда.

Як, коли, чому і де,

Сніг метелиця пряде,

Як малесенькі сніжинки,

Любі діти зими-неньки

Починають танцювати.

Все навколо замітати.

Як цариця-хуртовиця,

Все собі співа й співа,

А ведмедик заховався

Та тихесенько дріма.

І розкинувся по світу

Спів нічного буревітру.

Який згодом ущуха

І нові пісні співа.

Троянда

Більшої краси немає,

Як троянда розквітає.

Розквітає та й цвіте,

Красить літо чарівне.

Ніжні пелюстки завиті,

Жаль, голками стебла вкриті.

                 Вікторія Дегтяренко

Гарний наш садок

Як прекрасно у садку

В райському куточку:

Всі дерева у танку,

В щедрому віночку.

Діти руки підняли,

Щоб дістать смачні плоди.

Повні кошики взяли

Та й додому понесли.

Ой, які вони смачні:

Груші, яблука й сливки.

То ж зібрався на обід

Весь хороший славний рід.

Осінь

Літо скінчилось.

Осінь прийшла.

Дітям до школи

Йти вже пора.

Літо скінчилось,

Збирай урожай.

Малеча!

Дорослому ти помагай.

Гей, школярі, уже досить гулять,

Плюси та ікси вже пора нам вивчать.

Квіти квітують, птахи відлітають,

Діти навчання уже починають.

                         Наталія Бойко

         Шевченкове слово

Бурхливою річкою тече його мова,

Слова пропливають гори й  долини.

Ніхто не забув Шевченкове слово

Крокує воно крізь роки і днини.

Живе його «Наймичка», «Сон» і «Причинна»,

Муза блукає в старих сторінках.

Сміється привітно червона калина,

«Русалка» купається в світлих думках.

Шумить над Дніпром зелена «Тополя»,

Почула від неї такі я слова:

«Будь щаслива, Вкраїно, така твоя доля,

Слава твоя  усе ще жива!»

Захоплива подорож

До Єгипту я літала,

Сувеніри купувала,

Добре я там відпочила:

Єгиптянів я навчила –

Як рідненьку нашу мову

Розуміти із півслова.

Раз була я там на пляжі –

Там усі, немов у сажі,

А чорнющі всі, як кава,

Дітвора там чорна жвава.

Ходить там верблюд двогорбий.

На спині дві сині торби.

Піраміди Хеопса там,

Сфінкс в пустині сидить сам.

Ніфертіті під стеклом

Спить міцним і тихим сном.

А Єгипет сам казковий,

Вічний мудрий загадковий.

Колискові

Тануть зорі в мене у вікні,

Хай присниться матінка мені.

Хай ця нічка шепче колискові

На рідненькій українській мові.

Хай співає про коточка,

Який іде через місточок,

Про маленьке кошенятко

І сіренькеє зайчатко.

         * * *

Місяць співає пісень,

Діти давно уже сплять.

Ненька чекає на день,

Сонце й зоря гомонять.

Сни діти бачать чудові

В казку вже линуть вони.

Там чарівниці казкові

Приходять в дитячі сни.

Пісня – душа народу

Пісня – душа народу.

Має вона неабияку вроду:

Така милозвучна красива,

Швидка, весела, грайлива.

Плине вона, наче річка,

Палає яскраво, як свічка.

Усіх океанів перлина –

Сміється червона калина.

Крізь гори, річки і моря

Долиною світить зоря.

Ви знайте – то зірка-мандрівка,

Співає дівча-українка.

Спасибі вчителям

І ось, нарешті, вересень скінчився,

Вже жовтня настає пора:

З дерев тихенько пада листя,

В лугах посохла вже трава.

Другий місяць йде навчання.

Тут кожен має новий клас,

І вчитель проявля старання,

Щоб щось розповісти для нас.

«Спасибі», - говоримо їх ми велике,

За те, що учать вони нас.

Таких маленьких, гамірливих

Що завітали в їхній клас.

                           Анастасія Левадна