Мій народ

Луценко Лілія, учениця 11-А класу

Варвинської районної гімназії

Мій народ

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

 Ніхто не перекреслить мій народ!

В. Симоненко

Край села, на узбіччі дороги, стоїть похилена хатина. Приземкуваті вікна ще дихають життям, але відчинені дверцята зяють пусткою. Самотня, покинута Богом оселя. Стріху давно залишили чорногузи, віднісши на крилах кудись далеко-далеко щастя. Якби не сонячні зайчики на стінах, то здавалося б, що будинок доживає свої останні дні.

 Ця хата – мій народ. Ображений, покинутий наодинці зі своїми проблемами, він усе ще бореться за місце під сонцем. Чорні хмари час від часу застилають небосхил, чути гуркіт небезпечного грому, але мій народ навіть блискавиці не боїться, він – хоробрий.
Гідність моєї нації неможливо загасити дощем. Вибухи, постріли, дзвін мечів не подолають це почуття, воно – невмируще. Рідна земля не буде стоптана ногами іноземців, вона не підкориться чужим наказам та ні в якому разі не втратить свою значущість, вона – незалежна.

Українці, ваше непогасне полум’я волі ніколи не обернеться їдким димом. Талановиті, розумні, цілеспрямовані громадяни ні за яких обставин не дозволять ображати себе, вони – горді.

Історія моєї Батьківщини насичена війнами, перемогами й поразками, безсмертними іменами власних “прометеїв”. Повною мірою  осягнути героїчне минуле України неможливо, але крихітки, крупинки народного життя повинен збирати кожен. Яке право ти маєш, щоб осуджувати наше майбутнє, коли досконало не знаєш минулого? Чи вільно тобі дихати на просторах України, якщо навіть не здогадуєшся, кому завдячуєш власним життям? Тільки патріот рідної Батьківщини може легко відповісти на ці запитання. Його мова чиста, як джерельна вода, а милозвучна, наче спів соловейка пізньої літньої днини. Повагу й захоплення викликає ця людина з першого ж погляду, з першого сказаного слова.

Україна пишається власними дочками й синами, що не зраджують рідної землі. Вони виховують своїх дітей у споконвічних українських традиціях, з раннього віку прищеплюють їм почуття гідності та незалежності. Мій народ – найкращий. Його не зламають буревії, не загасять дощі, не полонять загарбники. Мій народ не зникне з обличчя землі, мов та хатина. Він – скарбниця мудрості й краси, що житиме доти, доки існуватиме світ, тобто, завжди.

Клименко Ірина, учениця 11-А класу

Варвинської районної гімназії

Розмова з Україною

Україно, ти моя молитва,

 Ти моя розпука вікова.

А.Симоненко

 Україно, ти моя молитва! Україно, ти для мене диво! – з гордістю промовляє поет Василь Симоненко ці слова. З палкою любов’ю й ніжністю повторюємо їх ми, діти України.

Україно, ти змалечку плекала нас у любові, доброті та щирості. Заколисувала чарівними милозвучними піснями, які вже тоді закарбувалися в наших юних серцях. Ти вчила нас бути сильними й справедливими. Від тебе перейняли ми гордість за власний народ, вшанування його героїчного минулого. Разом пам’ятаємовидатнііменаславних наших пращурів, низькосхиляємо перед ними голови.

Скільки жахливих тортур пройшла ти, щоб досягти своєї самостійності. Україно, люба наша ненько. З тебе знущалися, з тебе насміхалися, тебе намагалися поставити на коліна:

… Хто ґвалтував тебе? Безсила,

Безвладна плоть, убоге тіло

Давала кожному сама.

Ці правдиві слова належать Є. Маланюку. Автор не хотів принизити нашу державу, навпаки – викривав її страдницьку долю.

Не один рік пройшов із дня твоєї незалежності. Сьогодні ти знову відчуваєш на собі пекучі пожежі, грізні вибухи й гуркіт канонади. Та, напевно, найтяжче тобі пережити гіркі сльози матерів, сини яких нині перебувають на Сході.  Та не лише це ранить тебе, ненько, тужиш ти за славними патріотами, яких приймають зараз ангели до раю.

Матінко, Україно, поглянь своїми сумними очима на нас, підростаюче покоління, котре постійно носить вишиванку в серці, а вінок – у душі.  Ми любимо тебе, безмежно вболіваємо за наших братів, які щодня дивляться у вічі смерті, щогодини відчувають на собі подих чорного страховиська та щохвилини моляться Богу за перемогу, за твоє возз’єднання і мирнепрекраснемайбутнє.

Матінко, Україно, скажи, коли припиниться незапланована простим людом твоїм війна? Як встояти, не впасти, не скоритися і здобути омріяну перемогу? Маємо надію якнайшвидше отримати віповіді на запитання.

Заспівай мені, ненько, ніжну колискову, щоб приснилося мирне сонячне небо над головою, а в ньому соловейко, який принесе радісну звістку про загоєні рани твої й твого народу.