Вчитель -предметник

                                                                    І так сьогодні і щоднини

                                                                       В моїй руці - рука дитини,

           Це моя справа, моя пристрасть –

                                                                           Творю в дитині особистість.

Любов Гончар

Ніхто не заперечуватиме того, що праця вчителя-предметника важлива й потрібна. Але, напевно, кожен, хто бодай трохи знає школу, розуміє її головне призначення й визначені для неї суспільні завдання, погодиться, що посеред усього розмаїття педагогічних спеціалізацій є фах, першорядну роль якого в освіті ніхто не поставить під найменший сумнів. У даному випадку - це викладання української мови як найголовнішої духовної ознаки народу, найприкметнішої риси його самобутності та свідчення його зрілості й викладання рідної літератури як найвищого прояву творчого генія цього народу, вираження у слові його цінностей та ідеалів, заповітних мрій і сподівань.

Оновлення змісту освіти, структури, методів, організаційних форм навчання української мови спрямоване на створення оптимальних умов для піднесення ефективності навчально-виховного процесу, реалізації особистісного потенціалу кожного учня.

Мова належить до найважливіших навчальних предметів і виконує дві функції: по-перше, є предметом вивчення і навчання, по-друге, засобом осягнення всіх інших шкільних предметів. Від рівня її вивчення залежать успіхи учнів в оволодінні самою мовою як засобом спілкування й передачі інформації, а також і всіма іншими навчальними предметами.

Модернізація мовної освіти в Україні, спричинена необхідністю підвищення якості освітніх послуг, актуалізує компетентнісний підхід до навчання державної мови. Загальноєвропейські Рекомендації мовної освіти визначають два види компетенцій: загальні (знання про світ, національну та загальнолюдську культуру, уміння і навички, здатність до навчання, індивідуальний життєвий досвід)  і комунікативні мовні, що складаються  з трьох компонентів – лінгвістичного, соціолінгвістичного та прагматичного. Компетентніснтй підхід до освіти  в цілому, як зазначає І. Зимня, може зберегти культурно-історичні, етносоціальні цінності, якщо розглядати компетенції, які лежать у його основі, як складні особистісні утворення, що охоплюють і пізнавально-інтелектуальні, і емоційні, і моральні складники. Компетентнісна модель навчання української мови на сучасному етапі розвитку вітчизняної школи набуває суспільної значущості, а тому потребує глибокого осмислення й широкого розгляду пов’язаних з нею питань.

Докорінні зміни у свідомості сучасного суспільства, перегляд головних орієнтирів і завдань його поступального розвитку, переакцентування в системі цінностей людини нового часу особливо гостро дають нам відчути потребу в людях, що мають ефективно діяти в складних і нестандартних умовах, мають навички використання одержаного фактологічного матеріалу в нових і неординарних обставинах, уміють компетентно, кваліфіковано і якісно вирішувати різноманітні буттєві завдання, що постають перед ними.

Сучасна освітня система хоч і поставила перед собою нову мету і прагне виробити науково-методичне й технолого-педагогічне забезпечення  її якісної  реалізації, все ж таки продовжує рухатися за інерцією, продукуючи застарілий , зовсім не адекватний  зміненим умовам тип особистості – млявого, безініціативного, не функціонального фахівця, який не має потягу й схильностей до використання й продукування інновацій, не виявляє творчого підходу до застосування одержуваної фактологічної інформації й цілковито не спроможний діяти в умовах життєвого екстриму. Це спричинює  і соціально-економічну нестабільність, і кризові явища в усіх сферах суспільного механізму, і духовний та професійний нігілізм, і байдужість та розчарування особистості в сьогоденні, і величезні кількістю та страхітливі наслідками особистості життєві драми.

Шлях подолання цієї ситуації пролягає через формування відповідного часові буттєвого мислення молодих поколінь, усвідомлення ними тенденцій, закономірностей і перспектив новітнього суспільного розвитку. Саме тому вимагає суттєвого вдосконалення зміст навчального процесу, створення надзвичайних педагогічних умов для його переорієнтування на компетентнісну основу, яка передбачає формування в школярів здатності успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Цілком зрозуміло, що це не просто справа, яка потребує неабияких наукових обґрунтувань, практичних навичок, пропозицій, котрі успішно, зацікавлено сприймали б сучасні школярі.

Для української мови як навчальної дисципліни головним завданням визначено формування в школярів мовної (лінгвістичної) та мовленнєвої (комунікативної) компетенцій. Мовна компетенція передбачає засвоєння школярами основ наук про мову, знання її системи, володіння способами й навичками якісної діяльності з вивченим мовним матеріалом. Мовленнєва компетенція – це розуміння учнями чужих та створення власних висловлювань відповідно до мети, завдань та ситуацій спілкування, виробленість у них умінь  і навичок успішної комунікації.

Формування мовної та мовленнєвої компетенцій, безперечно, здійснюється  в процесі вивчення кожного з рівнів мовної системи. Але навчити дитину правильно і красиво говорити, відчути глибинну суть кожного слова – одне з головних завдань, яке стоїть переді мною. Ще Василь Сухомлинський писав: «У величезному мовному запасі вибрати потрібне слово – то велике вміння, і, навпаки, якщо ви користуєтесь словом неточним, то це, власне, те саме, коли б замість відточеного олівця на уроці  малювання ви користувалися б цвяхом.»

Загальноосвітня школа має забезпечити формування комунікативної особистості, людини, яка володіє вміннями й навичками вільно користуватися засобами рідної мови. Формування мовленнєво-комунікативних умінь є одним із аспектів розвитку творчої особистості, яка виявляє високий рівень комунікативної компетентності, любить та шанує мову свого народу. Компетентність виявляється в сукупності тих знань, умінь і навичок, що формуються в процесі вивчення української мови.

Завдання сучасної школи - створити такі умови для вивчення української мови, щоб учні вміли активно володіти нею як засобом спілкування, самовираження особистості, навчитися вільно висловлювати свої думки.

У сучасний період в освітянському просторі чітко спостерігається логіка різного роду починань, характерною ознакою яких є глобальна "психологізація", коли всі зусилля зосереджені на розвитку інтелектуальних здібностей, пам'яті, уваги і в той же час практично ігнорується фізичний розвиток дитини. А здоров’я дітей і підлітків є не тільки їхнім головним надбанням, необхідним для самореалізації життя, але й запорукою благополуччя країни.

Здоров’я – одна з найвищих людських цінностей, джерело радості та щастя, запорука успіху в будь-якій справі, природний стан людини, внутрішня гармонія організму.

Вирішення проблеми збереження власного здоров’я закладено в самій людині, в знанні та розумінні нею проблем формування, зміцнення і відновлення його, а також в умінні дотримуватись здорового способу життя.

На мою думку, найважливіший пріоритет розвитку системи освіти України – збереження і зміцнення фізичного, психічного і морального здоров’я учнівської молоді, виховання в молодого покоління дбайливого ставлення до свого здоров’я, усвідомленої проблеми в додержанні принципів здорового способу життя.

Одним із кризових явищ традиційних і нових систем освіти є розрив між фізичним вихованням і всіма іншими видами учбової діяльності учнів. Можливою причиною існуючого становища є відсутність реальних механізмів, які обумовлюють взаємозв’язок пізнавальної та рухової діяльності в процесі навчання. А тому проблемним питанням, над яким я працюю уже четвертий рік, є «Інтеграція пізнавальної і рухової діяльності в системі навчання і виховання школярів». Суть такої взаємодії полягає у формуванні системи навчання, яка передбачає інтегрований освітній, оздоровчий і загальний виховний ефект, у порівнянні із впливом її окремих компонентів, які в сучасній школі реалізуються незалежно один від одного.

Психологи та фізіологи вже давно дійшли висновку, що індивідуальні здібності (мислення, сприйняття, уявлення) не варто розглядати ізольовано, без контексту рухового розвитку дитини. Нормальними умовами прояву та розвитку дитячих здібностей під час навчання є спільна ігрова діяльність, спілкування з іншими дітьми, під час якої вони не лише рухаються, а й легко сприймають все почуте.

Психологи вважають, що інформація запам’ятовується значно швидше, якщо дитина не тільки чує, але й бачить, образно уявляє те, що вона почула на фоні ігрової або якоїсь іншої нестандартної ситуації, рухових дій, які сприяють певному емоційному  стану та настрою.

З досвіду роботи хочу відмітити, що ігрові ситуації в системі пізнавально-рухового навчання сприяють зацікавленню дітей, створюють і підвищують інтерес до інформації, яку вони отримують під час уроку з конкретного предмета. Продумані мною форми роботи спрямовані на певне розвантаження учнів, разом з тим іде вивчення запланованого матеріалу.

Наприклад: повторюючи відміни та групи іменників, проводжу вправу з м'ячем (діти ловлять м'яч, при цьому виконують поставлене завдання: назвати групу та відміну іменників), такі вправи практикую під час проведення мовної розминки (повторення розділів мовознавства, особливостей самостійних та службових частин мови тощо). Варто зазначити: зміст матеріалу, що вивчається, супроводжується руховими діями певної структури, яка допомагає моделювати образ-асоціацію знань паралельно інформації, яку надає вчитель, а саме, про сутність теми з конкретного предмета, що в кінцевому результаті сприяє зміцненню засвоєння знань.

Передача знань під час дидактичної гри дозволяє включати в роботу не лише усвідомлену пам’ять дитини, але й проміжне асоціативне мислення, яке протікає між руховими і ментальними процесами.

Працюючи з учнями як середніх, так і старших класів, переконана, що запам'ятовування й усвідомлення отриманої інформації значно краще відбувається тоді, коли  дитина стоїть або рухається, а найбільш оптимальною є фонова рухова активність, яка доповнюється асоціаціями ( образно-рухове сприйняття).

У руховій дидактичній грі спостерігається мимовільне запам’ятовування й паралельно, за рахунок рухових дій, знімається розумова втома, відбувається корекція зору, постави, поліпшується функція дихання.

Наприклад: виконуємо колективно словниковий диктант (біля  дошки й у зошитах), діти виходять до дошки, записують слова, а потім, перш ніж сісти на своє місце, присідають біля парти, виконують вправи на корекцію постави, але це ніяк не заважає навчальному процесу, бо кожен робить свою справу.

Перевіряючи роботу, неправильні відповіді вони супроводжують хитаннями голови і словами: «тік-так - це не так». Діти полюбляють такі вправи, до того ж всі наведені рухи не потребують додаткового часу, а разом з тим допомагають зняти фізичне навантаження, порухатися й вивчити потрібний матеріал.

Для закріплення знань з частин мови, а також розвитку швидкого мислення, застосовую гру "Впізнай частину мови": кожен ряд учнів піднімається лише тоді, коли називається їхня частина мови: 1-іменник, 2-прикметник, 3-числівник і т.д.

Хочу навести для прикладу фрагменти уроків :

Українська мова 6 клас

Тема.     Узагальнення вивченого матеріалу про іменник як частину мови

 Мета: систематизувати знання учнів про іменник як частину мови, його значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль; удосконалювати орфографічні навички учнів; збагачувати словниковий запас, розвивати творче мислення.

Тип урок у: урок узагальнення та систематизації знань

Хід уроку

І. Організаційна частина

(Вітання)

Руки вгору піднімаєм,

А тепер їх опускаєм,

Раз, два, три, чотири, п 'ять —

починаємо писать.

(Діти записують в зошити число, класна робота)

II. Актуалізація опорних знань

-  Яку частину мови ми вивчали на попередніх уроках?

-  В якому розділі про мову вивчається іменник?

-  Це самостійна чи службова частина мови?

II. Оголошення теми та мети уроку, мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Робота над закріпленням вивченого матеріалу

1. Назвати особливості іменника  (метод « Мозкова атака»):

рід,  число,  відмінок,  відміна,  група,  істоти,  неістоти,  власні  назви, загальні і т.д.

2. Метод «Незакінчене речення».

Повторення теоретичного матеріалу про іменник:

іменник — це самостійна частина мови...;

 власні назви — це ...;

 неістоти відповідають на питання...;

 навести наприклад іменники назви істот...

3. Практичні вправи.

І-В. - скласти речення, вказати іменники назви істот.

ІІ-В.-------------------------------------------------- назви неістот.

ІІІ-В. - скласти речення , вказати власні назви.

ІV-В. - скласти речення, підкреслити іменники в однині.

V-В. - скласти речення, підкреслити загальні назви.

VІ-В. - скласти речення, підкреслити іменники в множині. (Діти працюють самостійно, потім роблять взаємоперевірку)

4. Колективна робота.

На дошці записані вчителем слова, діти ланцюжком виходять до дошки і над кожним з них записують   рід   та   відміну.   Повертаючись   на   своє   місце, виконують комплекс вправ (хлопчики роблять повне присідання біля парти, а дівчатка напівприсідання), потім сідають на своє місце.

Окраєць, хліб, мама, батько, пісня, любов'ю, лоша, щастя, дівчатко, троянда,  символ, кохання - скласти речення, визначити граматичну основу.

5. Вправа з м'ячем «Волейбол».

Вчитель кидає м’яч і при цьому називає іменники, а учні, вловивши його, вказують групу.

Якщо відповідь неправильна, то, хитаючи голівками, промоляють: «Тік-так - це не так».

М'яч (міш.), товариш (міш.), батько (тв.), край (м'як.), квітка (тв.), груша (міш.).

6. Використання досвіду дітей.  А чи знаєте ім'я та по батькові вчителів:

-  математики;

-  української мови;

-  етики.

(Учні,   отримавши   на ряд  м'ячі,   прогинаючись, передають м’ячі  учням, що сидять за ними, при цьому виконують поставлене завдання )

Українська  мова 7 клас

Тема.    Написання часток -бо, -но, -то, -от, -таки

Мета:   пояснити особливості написання часток; формувати вміння

визначати в словах орфограму «Написання часток через дефіс»; виховувати повагу до поетичної творчості;  продовжувати розвивати творчі здібності учнів.

Цілі уроку

Учні повинні знати:

-         що таке частка;

-         яка різниця між самостійними та службовими частинами мови?

-         особливості службових частин мови;

-         правила написання часток через дефіс.

Учні повинні вміти:

-         правильно писати частки;

-         вирізняти частки з-поміж інших частин мови;

-         визначати роль частки та інших службових частин мови в реченні;

-         використовувати службові частини мови в усному мовленні.

 Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Хід уроку

Люблю весну, та хто її не любить...

В. Сосюра

I. Організаційна частина

Доброго здоров'я ми усім бажаємо!

II. Актуалізація опорних знань

1.  Фронтальне опитування учнів (метод «Ланцюжок»).

-         Яку частину мови ми почали вивчати на попередньому уроці?

-         Це службова чи самостійна частина мови?

-         Які ще службові частини мови ви вивчали?

-         Яка особливість службових частин мови?

-         Вказати на різницю між самостійними та службовими частинами мови.

Висновок. Отже,   ми  вивчили  сполучник  та  прийменник,  почали працювати над часткою.

2.  Гра «Впізнай частину мови».

Учнів класу  розділено за варіантами:

І-В - сполучник              ІІ-В - прийменник         III-В - частка

і, й, та, але, зате,             У, в, на, із-за, за, по       Хай, нехай, би, ні, хоч

проте

(вчитель називає вказану частину мови, а діти по черзі встають)

Висновок. Я зрозуміла, що ви засвоїли попередній матеріал.

1. Словниковий диктант.

Все ж таки, розповів би, виконала б, хай настає, невже прилетіли, як

співають,  все ж таки,  таки дочекались,  не чекали,  лише  проліски та

підсніжники.

(діти  ланцюжком   виходять   до   дошки  записувати   сполучення   слів,

повертаючись на місце, присідають біля парти)

Висновок. Як же пишуться частки в даних сполученнях слів?

III.  Оголошення теми та мети уроку, мотивація навчальної діяльності

Аналогічну роботу можна провести і на уроках літератури: читаю учням поезію, а учні, впізнаючи «свою» частину мови, встають. Звичайно, перемагає та команда, яка найменше допустила помилок. Дану роботу проводжу у 5-8 класах, для старших підбираю інші форми, враховуючи вікові особливості дітей, практикую проведення роботи в групах.

Наприклад, при вивченні драми І.Я.Франка «Украдене щастя», проводжу роботу в групах,  під час якої учні повинні вирішити певні проблемні питання.

І група – «Анна – зрадниця чи жінка-страдниця»;

ІІ група – «Микола – наївний добряк чи знедолена, окрадена людина»;

ІІІ група – «Михайло – злочинець чи жертва суспільного ладу»

На мою думку, за фронтальної форми роботи весь клас працює над одним завданням під безпосереднім керівництвом вчителя, але при цьому досить складно забезпечити високу активність усіх учнів.  За індивідуальної форми роботи, кожен учень працює самостійно. При цьому відсутній контакт учнів між собою та з учителем. Тому діяльність учнів з низьким рівнем знань приречена на невдачу, в них спостерігаємо прогалини в знаннях, недостатню сформованість умінь і навичок самостійної роботи. Усі недоліки фронтальної та індивідуальної роботи вдало компенсує групова. Це форма організації навчання в малих групах учнів, об’єднаних загальною метою, при опосередкованому керівництві вчителя і співпраці між собою. Педагог керує роботою кожного учня через завдання, безпосередньо втручається в роботу групи лише в тому разі, якщо в школярів виникають питання і вони самі звертаються за допомогою.  Групова діяльність не ізолює учасників один від одного, а навпаки, дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги, співпраці.

Школярам буває психологічно важко звернутися за поясненням до вчителя і набагато простіше – до ровесників.

Групова робота як вид навчальної діяльності учнів має певні переваги: більший обсяг виконаної роботи, висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь, виробляється вміння співпрацювати, конкретизуються мотиви навчання, розвивається навчальна діяльність.

Дослідження вчених і досвід роботи показує, що групова робота буде ефективною, якщо додержувати певних вимог:

-  методично обґрунтовано обирати вид завдань на кожному уроці відповідно до його мети, особливостей виучуваного матеріалу;

-          правильно формувати групи;

-         ретельно продумувати структуру уроку;

-         розробляти інструкції, алгоритми, які скеровуватимуть роботу груп;

-         регулювати міру вчительської допомоги групам;

-         вчити школярів співпрацювати під час виконання спільних завдань.

Активно впроваджую інтерактивні технології. Саме цьому питанню приділялася належна увага на II Всеукраїнському з’їзді працівників освіти. Працюючи на даний період у закладі нового типу, де здобувають освіту в основному здібні, обдаровані діти, переконалася в ефективності організації проблемно-пошукової, дослідницької діяльності учнів, яка є невід’ємною складовою формування творчої інтелектуальної особистості. Тому в своїй роботі намагаюся використовувати найбільш активні форми роботи:

-         робота в парах;

-         робота в малих групах;

-         науково-дослідницька робота;

-         проблемно-пошукова тощо.

Саме сьогодні (того вимагає час і діти) перед учителем української мови та літератури постає нелегке питання: як зробити, щоб урок був радісним і цікавим для учнів, щоб розкрив творчий потенціал особистості, поставив у ситуацію морального вибору і прийняття самостійного рішення?

А цього, я вважаю, можна досягти лише за умови, коли учитель - словесник знайде шляхи найефективнішого досягнення мети навчання та прийомів оптимізації навчального процесу, змінивши сам підхід до здобуття знань з мови та літератури. Імовірно, що саме інтерактивні технології є нині найефективнішими. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань, активне функціонування інтелектуальних та вольових сфер, дає відчуття потреби у самоосвіті, формує стійкий інтерес до предмета, сприяє розвитку творчої особистості, вчитель має перейматися ефективністю власної та учнівської співпраці й шукати складові успішної взаємодії.  Проектуючи урок, включати в його структуру той чи інший елемент, не забувати ставити перед собою питання: "Навіщо я це роблю? Чи досягну я тієї мети, якої прагну?"

Однотипність уроків знижує учнівську активність, притупляє увагу. Нестандартні уроки - це не самоціль, а органічний стиль навчання.

Правила організації такого навчання:

•        до роботи залучаються всі учасники навчального процесу;

•        вони повинні мати певну психологічну підготовку;

•        клас об'єднується в групи;

•        виділяється група експертів для допомоги вчителю;

•        учитель розробляє необхідні для творчої роботи матеріали;

•        учні налаштовуються на дотримання правил роботи, регламенту;

•        панує атмосфера довіри, природності, невимушеності, приємної бесіди.

Урок має бути ефективним, оптимальним за структурою. Вимогою до кожного уроку,  над яким я працюю, є інтеграція знань з різних предметів.

Принцип інтеграції відповідає психічній і фізіологічній природі дитини, сутності самої мови як суспільного явища в її зв’язках з усіма аспектами багатогранного світу. І тому цілком може бути фундаментальною засадою сучасної лінгводидактики.

Перевага цього методичного підходу полягає передусім у тому, що він дає змогу подолати розрізненість, фрагментарність у сприйманні довкілля і явищ рідної мови. Синтезуючи сильні сторони предметного викладання, цей метод створює сприятливі умови для формування у школяра цілісної картини світу, вироблення здатності сприймати предмети і явища всебічно, системно, емоційно.

Саме інтеграція словесної творчості з різними видами діяльності дитини (грою, спілкуванням з природою, музикою, образотворчим мистецтвом, драматизацією, дослідництвом) уможливлює оволодіння граматичними вміннями й правописними навичками через розв’язання мовленнєвих завдань; дає змогу глибоко індивідуалізувати навчання; досягти значних зрушень у загальному розвиткові учнів.

Через інтеграцію, за даними досліджень С.Гончаренка, успішно здійснюється особистісно зорієнтований підхід до навчання, оскільки учень має змогу самостійно обирати опорні знання з різних предметів відповідно до суб’єктивного досвіду, набутого у процесі попереднього навчання, і ширшої взаємодії з довкіллям.

Міжпредметна інтеграція – це перспективний напрям реалізації новітніх технологій, зокрема особистісно зорієнтованого, розвивального навчання і передусім його домінантного принципу – природовідповідності. Саме природо відповідність орієнтує на пошук таких методик навчання, які найповніше відповідали  б особливостям дитини, її здібностям.

За умов інтегрування предметів і видів діяльності активність учня як співтворця навчально-виховного процесу наявна на всіх його етапах. Визначальною умовою ефективності особистісно зорієнтованого навчання є сукупність таких методичних підходів, які програмують позицію учня як активного співтворця уроку:

-         через формування узагальнених способів сприймання, відтворення, побудови й оцінки тексту;

-         шляхом вивчення мови на основі зіставлення, встановлення між поняттєвих зв’язків, розв’язання мовленнєвих завдань, використання системи проблемних і пізнавальних завдань;

-         формуючи здатність учня до інтелектуальної діяльності й словесної творчості шляхом розширення кругозору, збагачення словника, граматичної структури мовлення:

а) послідовним використанням міжпредметних зв’язків і міжпредметної інтеграції,

б) створення системи проектної діяльності (дослідницької, художньої), в) означеними вище розвивальними можливостями особистісно-зорієнованого навчання;

-         на основі особистісно зорієнтованого навчання через:

а) трансформацію змісту, типології, структури уроку мови і мовлення,  б) оптимальне поєднання на уроці парно-групової та індивідуальної діяльності,

в) використання інтерактивних технологій, зорієнтованих на структуру навчально-виховного процесу.

У зв’язку з цим проблема інтегрованого навчання, зокрема інтегрованих уроків рідної мови й мовлення, вельми актуальна.

Для здійснення окреслених освітніх цілей найдієвіший функціонально-комунікативний принцип опанування рідної мови, що програмує пізнання мовних явищ через роз’язання мовленнєвих завдань. Сконструйована на цих засадах модель розвивального читання реалізовується в системі комплексних завдань, у змісті яких дістали свій вияв способи інтеграції видів діяльності, рівень самостійності й ступінь творчості.

Особливу увагу в контексті розвивального навчання має набуття дитиною особистісного досвіду через такі форми проектної діяльності, як:

-         система спостережень за довкіллям, самим собою, оточенням;

-         дослідницька діяльність;

-         різні види художньої діяльності;

-         позакласне читання.

Завдяки набутому особистісному досвіді творчої діяльності у процесі опанування мови досягається раціональне співвідношення емоційно-образного і логіко-поняттєвого компонентів, а це важлива передумова досягнення  гармонізації педагогічних впливів, реалізації соціокультурної, мовної, комунікативної та діяльнісної змістових ліній у взаємозв’язку і взаємозумовленості їх.

Намагаюся в ході роботи, особливо в старших класах, давати учням час для роздуму, переживання, вибору позиції й обов'язково словесного озвучування своїх думок. Якщо діти не говорять, не вміють висловити  власну  думку, а тим більше не мають її, вважаю, що я не досягла належної мети у своїй роботі, адже сьогодні головним завданням освіти є розвиток мовленнєвої компетенції школярів, яка полягає в умінні застосовувати знання мови на практиці, користуватися мовними одиницями, адекватними меті спілкування, відстоювати власну думку (якщо вона правильна), втілювати її в життя.

Мета, яку я ставлю, ідучи на урок, носить не лише навчальний характер, а й розвиваючий: формувати комунікативно-мовленнєві вміння й навички школярів (аналіз, і трансформація чужих висловлювань відповідно до завдань, побудова власних текстів різних жанрів і стилів відповідно до завдання), розвивати творчі здібності, креативну й пізнавальну самостійність.

Першочерговим завданням на кожному уроці є потреби дитини у самопізнанні, самоствердженні, творчості, емоційній насолоді, спілкуванні, праці, самостійності, теоретичній і практичній озброєності, грі, тобто -самореалізації.

Отже, у своїй роботі намагаюся все робити для того, щоб дитину навчити, виховати і залишити здоровою.

Вважаю, що фізичний розвиток і здоров'я дитини необхідно розглядати у взаємозв'язку з інтелектуальною та соціальною активністю, формування його особистості та індивідуальності

Проблема росту і розвитку дітей, їх оздоровлення, створення умов для раціонального режиму дня, правильного співвідношення фізичних та розумових навантажень реально здійснюється на основі особистісно зорієнтованого підходу у вихованні дитини.

Головні цінності особистісно зорієнтованого навчання і виховання - сам школяр, його фізична й загальнолюдська культура. Звідси випливає положення про сутність навчально-виховного процесу як діяльності, що зберігає і фізично та розумово розвиває дитину, стимулює її індивідуальне різнобічне удосконалення.

Мета особистісно зорієнтованого навчання - не сформувати, а знайти, підтримати, розвинути індивідуальність, виховати механізм самореалізації, самовиховання, необхідні для становлення особистості та її взаємодії з іншими особистостями, природою, культурою, цивілізацією. Тому доводиться постійно знаходитися в процесі пошуку таких методів навчання, які  були  б      підпорядковані єдино правильним принципам: навчання із радістю пізнання, навчання з любов'ю до світу, до природи, до історії, до людей. Намагаюся у своїй роботі бути для учнів не лише  учителем-предметником, а практичним психологом, методистом, що одночасно дарує дитині радість відкриття знань і любові до навчання. Я приймаю дитину такою як вона є, абстрагуюсь від її слабкостей і недоліків чи навпаки розуму та зухвалості. Необхідно навчити учня вірити у свої сили та знання повною мірою, якого б рівня вони не були: початкового, середнього, достатнього чи високого.

Навчити учня самостійно розглядати явища цілісно й у динаміці, самореалізації, шукати подібність, аналогію до нових досліджень, учитися  висловлюватися й відстоювати свою думку - головне у моїй роботі як вчителя української мови та літератури.

Для розв’язання проблеми підвищення результативності навчання необхідно працювати над оновленням педагогічних технологій, упроваджувати такі, які б стимулювали розкриття внутрішніх резервів кожного учня, сприяли розвитку комунікативних умінь. Комунікативний підхід забезпечує спілкування й характеризується певними ознаками:

	Цілеспрямована мотиваційна діяльність							Застосування мовленнєвих засобів, що функціонують у процесі спілкування
		Взаєморозуміння  між учасниками				Використання тих предметів обговорення, які важливі для дітей

 

Учні, з якими я працюю не перший рік, уміють аналізувати написане і проявляють творчість у створенні власних робіт.  Результатом моєї роботи є поезія, етюди, твори-роздуми, казки, оповідання, колискові, гуморески та частівки, які виходять з-під їх пера. Робота учасників літературної студії "Спробуй", яка створена на базі 9-А класу (працює уже третій рік), переконує, що сучасні форми та методи навчання, творчий підхід до вирішення певних проблем дають належний результат, а це – найвища нагорода для вчителя. Адже виступи на районному радіомовленні, друкування на шпальтах газети "Слово Варвинщини", проведення свята для батьків за власними сценаріями, участь у районному літературному конкурсі "Спробуй...", щорічному Міжнародному конкурсі пропаганди рідної мови імені Петра Яцика (Сорока Ольга отримала диплом II ступеня в 2007 навчальному році,  Левадна Анастасія виборола третє місце в 2008 році) говорять самі за себе. І це лише початок, адже мої вихованці навчаються лише  в 10-му та 7-му класах.

Звичайно, враховуюючи всі позитивні й негативні сторони новацій, хочу наголосити на тому, що необхідно кожному вчителеві поступово й обережно включати елементи інтерактивних  технологій до навчального процесу. Починати потрібно з початкової ланки. У п'ятому класі варто застосовувати найпростіші інтерактивні методи:  «Мікрофон», «Мозкова атака», робота в парах та малих групах. Використовуючи інтерактивні вправи, особливу увагу звертаю на економний розподіл навчального часу та обов'язкове ґрунтовне обговорення в класі здобутих у результаті виконання інтерактивної вправи навчальних результатів.

Слід пам'ятати, що під час проведення уроку,  варто застосовувати лише одну-дві інтерактивні вправи. Переконана: сьогодні активну й інтерактивну моделі навчання слід розумно поєднувати, свідомо відходячи від моделі пасивної.

Отже, реалізуючи своє проблемне питання, використовуючи інтерактивні технології навчання,  повністю забезпечую учням активну форму навчання, яка так необхідна на сучасному етапі розвитку. Даний підхід спирається на розкриття інтересів самої особистості дитини, необхідність допомогти їй як індивідуму розкрити свій потенціал, внутрішні резерви здоров'я та фізичного стану. Крім того, такий підхід дозволяє кожній дитині самовиразитися, бути поміченою, визнаною.

Хочу зазначити, що особистісно зорієнтований  виховний процес будується не просто на врахуванні індивідуальних особливостей вихованців, а, насамперед, на послідовному становленні до них у процесі навчання і виховання як до особистостей, як до відповідальних і свідомих суб'єктів діяльності. "Не побачивши в учневі чогось цінного і цікавого, властивого тільки йому, вчитель, по суті, не може виховувати школяра, оскільки в цьому випадку в педагога немає точки опори для людського контакту зі своїми учнями", - пише І.С. Кон.

Виховні ситуації, які створюються мною під час проведення уроків, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання, щоб вона могла стати творцем духовно багатого здорового способу  життя. А це значить, що треба культивувати ситуації, в яких стосунки з дітьми як в  учителів так і у батьків мають формуватися на врахуванні не тільки їх гідності й права бути особистістю, а й фізичних можливостей.

Я, учитель-словесник, від моєї сумлінності й відповідальності, майстерності та цілеспрямованості залежить, чи зросте мій вихованець вірним сином своєї землі, чи примножуватиме її славу чесною та наполегливою працею, розумітиме її голос і берегтиме її цвіт, знатиме її найцінніші скарби і буде її гідним спадкоємцем.